Лист Прем’єр-міністру України щодо Постанови Кабінету Міністрів України №198 від 21 травня 2014 року

Вих. №04/08  від 04.08.2014 р.

Прем’єр-міністру України

Арсенію Петровичу Яценюку

Шановний Арсенію Петровичу!

Постановою Кабінету Міністрів України №198 від 21 травня 2014 року ціна на природний газ для потреб релігійних організацій (крім обсягів, що використовуються для провадження виробничо-комерційної діяльності) встановлена у розмірі 50% від рівня ціни на природний газ, що реалізується промисловим споживачам та іншим суб’єктам господарювання. Також теплова енергія та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для потреб релігійних організацій (крім обсягів, що використовуються для провадження виробничо-комерційної діяльності) оплачуються ними за тарифами з урахування такої ціни. Глави Церков, на чиє прохання була прийнята ця постанова, звертали увагу на те, що релігійні громади мають неприбутковий статус та існують виключно за рахунок пожертв віруючих.

В свою чергу звертаємо Вашу увагу на те, що громадські об’єднання в Україні, що мають статус неприбуткових організацій, теж існують винятково за рахунок пожертв і благодійної допомоги і також, як і релігійні організації, виконують не менш важливі суспільні функції. До того ж, як коаліція громадських організацій, що створена для боротьби з дискримінацією та нерівністю в Україні, ми хочемо звернути Вашу увагу, що будь-яка дискримінація – зокрема, за ознакою релігії та інших переконань – заборонена Конституцією України та її законами, зокрема, ЗУ «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні».

Тому ми просимо встановити для всіх громадських об’єднань, що діють на підставі Закону України «Про громадські об’єднання», та благодійних організацій, що діють на підставі Закону України «Про благодійну діяльність та благодійні організації», ціни на газ, теплову енергію та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води (крім обсягів, що використовуються для провадження виробничо-комерційної діяльності) аналогічні до тих, що встановлені для потреб релігійних організацій відповідно до вищезгаданої постанови Кабінету Міністрів України, або взагалі відмінити вищезгадану постанову як дискримінаційну, та таку, що не відповідає тому складному економічному становищу, в якому зараз опинилася наша країна.

З повагою, Координаційна рада

Коаліції з протидії дискримінації в Україні

Скасування українського Маршу Рівності — на совісті київської міліції

Про це заявили ввечері 4 липня 2014 року організатори Міжнародного форуму ЛГБТ «КиївПрайд2014» на імпровізованому брифінгу в одному з конгрес-холів у центрі міста одразу після завершення перемовин із керівництвом столичних правоохоронних органів.

«Зараз напоготові — до двохсот людей, готових 5 липня взяти особисту участь у Марші Рівності. Для них — це можливість продемонструвати відданість цінностям прав людини, рівності та солідарності, — говорить Назарій Боярський, співголова Коаліції з протидії дискримінації в Україні, обраний цього року співголовою оргкомітетуКиївПрайду2014. — Це люди з різних куточків України, які готові заявити про те, що будь-які політичні події не є підставою для обмеження з боку держави прав і свобод людини».

«Марш Рівності не має нічого спільного з карнавалом. Це правозахисна хода. Але ми змушені скасувати його проведення, оскільки почули від очільників столичної міліції, що вони не гарантуватимуть безпеку для людей, які вийдуть на Марш. Необґрунтовані ризики — не на часі. Проте дискримінація в Україні є. Це проблема для багатьох українців та українок», — каже Олена Шевченко, співголова оргкомітету КиївПрайду2014 та лідерка столичної ЛГБТ-організації «Інсайт».

«Права та свободи людини мають бути забезпечені в Україні рівною мірою для всіх, без застережень і обмежень, у тому числі без розрізнення за ознаками сексуальної орієнтації чи ґендерної ідентичності. Для нової України права людини мають бути найвищою цінністю, — говорить Тетяна Мазур, директорка Amnesty International в Україні. —Сьогоднішня неспроможність влади гарантувати право на свободу зборів і вираження учасникам та учасницям Маршу розчаровує ще більше, враховуючи те, що активісти Євромайдану змогли досягнути своїх цілей через реалізацію саме цих прав».

«Люди, які стоять за ними, заклеїли свої роти скотчем на знак протесту проти того, що їх позбавили права на свободу мирних зборів. Ми вважаємо, що відповідальність за це лежить на київській держадміністрації та київській міліції, які не розуміють, що принципи рівності та недискримінації повинні бути забезпечені кожному», — каже Ірина Федорович, керівниця української Коаліції з протидії дискримінації.

 

Для довідки. Міжнародний форум ЛГБТ «КиївПрайд2014» проводиться за широкої підтримки вітчизняної та європейської громадськості й правозахисної спільноти. КиївПрайд було започатковано 2012 року. Тоді проведення публічної акції було заблоковано хуліганами та радикалами, з якими столична влада не впоралась. Проте минулого року Марш Рівності у рамках КиївПрайду2013 успішно відбувся в столиці за участю високих гостей. Попередня київська влада хоча й поставилася непривітно до проведення цього правозахисного заходу, проте виправила помилки 2012 року та забезпечила для Маршу–2013 посилену охорону силами спецпризначенців. Марш рівності 2013 року також повністю розвіяв побоювання мешканців і мешканок столиці щодо «непристойного» формату цього заходу, адже він відбувся як хода звичайних людей із правозахисними гаслами.

Додаткова інформація для медіа. 5 липня 2014 року в Києві перебуватиме з робочим візитом віце-мер Мюнхена — міста-побратима Києва Лідія Дітріх, яка планує обговорити ситуацію щодо скасованого Маршу Рівності. Контактна особа з питань інтерв’ю із пані Дітріх — Олена Семенова, +380 (93) 520‑87‑56.

ПРЕС-СЛУЖБА КиївПрайду2014

НА ШЛЯХУ ДО ЗМІН – ПОВІЛЬНИЙ, АЛЕ ВАЖЛИВИЙ РОЗВИТОК АНТИДИСКРИМІНАЦІЙНОГО ЗАКОНОДАВСТВА В УКРАЇНІ

В першій половині травня відбулося декілька знакових для просування питання рівності та недискримінації в Україні подій. Перша – це прийняття в другому читанні законопроекту №4581 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо запобігання та протидії дискримінації)», друга – публікація листа Вищого спеціалізованого суду України (ВССУ) з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про належне забезпечення рівності трудових прав громадян при розгляді спорів, що виникають у сфері трудових відносин», третя – відповідь Конституційного Суду України на зверненняВБО «Точка Опори» щодо того, чи забороняє Конституція дискримінацію за ознакою «сексуальна орієнтація», яка може бути зарахована до відкритого списку «інших ознак», які містяться в частині другій статті 24 Конституції України.

Про законопроект №4581 Коаліція з протидії дискримінації (КПД) вже висловлювала свою точкузору. Безумовно вітаючи чергову спробу удосконалити антидискримінаційне законодавство в Україні та той факт, що депутати нарешті з другої спроби спромоглися проголосувати такі важливі для просування захисту від нерівності та дискримінації принципи перенесення тягаря доведення, зміни до базових визначень дискримінації та розширення повноважень Уповноваженого ВР з прав людини, КПД також змушена зазначити, що, на жаль, чинний закон не усуває всіх існуючих недоліків.

Так зміни до закону не виправили ситуацію правової невизначеності та не врахували попередні зауваження експертів щодо необхідності внесення відповідних правок до Кримінального, Адміністративного, Цивільного кодексів та Кодексу законів про працюУкраїни. Крім того, через брак розуміння як розробниками законопроекту, так і народними депутатами принципу рівності прав, перелік захищених ознак знову не був розширений. Так, незважаючи на численні зауваження національних та міжнародних експертів до переліку не були внесені як захищені ознаки «сексуальна орієнтація» та «гендерна ідентичність» (СОГІ). Виправдовуючи це «традиційними цінностями українського суспільства», депутати та чиновники лише транслюють гомофобію та відверто демонструють свою зневагу до прав людини.

КПД ще раз наголошує, що для створення ефективного та комплексного антидискримінаційного законодавства, потрібна наполеглива та відкрита співпраця законодавців та експертів, адже законодавство України повинне розроблятися із врахуванням позицій груп,  яке воно покликане захищати, а також у відповідності до стандартів прав людини.

З іншого боку, лист ВССУ «Про належне забезпечення рівності трудових прав громадян при розгляді спорів, що виникають у сфері трудових відносин» можна розглядати - як намагання української влади вирішити питання захисту прав ЛГБТ без прямого включення СОГІ до закону. Адже це певно менше шкодить «традиційним цінностям». Однак, варто уважно прочитати, про що говорить ВССУ у своїй відповіді на спільне звернення Міністерства юстиції України та Міністерства закордонних справ України. Цитуючи та аналізуючи Конституцію України, Європейську Конвенції з прав людини та основоположних свобод, Кодекс законів про працю України та Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні». ВССУ доходить до наступного висновку:

«…при розгляді спорів, що виникають у сфері трудових відносин, судам необхідно враховувати, що перелік ознак, за якими не може бути привілеїв або обмежень у реалізації трудових прав громадян, не є вичерпним. Зокрема, недопустимим є порушення рівності трудових прав громадян не лише на підставі ознак, зазначених уч. 2 ст. 24 Конституції України,ст. 2-1КЗпПУ,п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону, а й за ознаками віку, кольору шкіри, іншими фізичними ознаками (вага, зріст, вади мовлення, вади обличчя), сімейного стану, сексуальної орієнтації тощо.»

Звичайно, роз’яснення ВССУ не замінює необхідності законодавчого розширення переліку захищених ознак та не говорить про всі сфери життя де має бути заборонена дискримінація. Однак, даний лист є першим чітким дороговказом для суддів щодо того, як широко вони повинні трактувати відкритий перелік ознак в антидискримінаційних законах. Це є дуже важливим кроком на шляху створення відповідної судової практики.  Важливо також відзначити той факт, що у своєму аналізі ВССУ посилається не лише на міжнародні документи, які на сьогодні є обов’язковими для України, але й на ті, які ми начебто прагнемо визнати основоположними у своїх європейських мріях – на Хартію основних прав Європейського Союзу та на Директиву Європейського Союзу від 27 листопада 2000 року №2000/78/ЄС щодо встановлення загальних рамок для рівного поводження у сфері трудових відносин та зайнятості, що передбачає заборону прямої або непрямої дискримінації на основі релігії або віросповідання, інвалідності, віку або сексуальної орієнтації в сферах, охоплених цією Директивою. Одного дня, Україні доведеться виконувати всі Директиви ЄС та відповідно змінювати своє законодавство незважаючи на бажання чи небажання депутатів та «традиційні цінності».

Конституційний Суд України (КСУ) з технічних причин відмовив у відкритті конституційного провадження у справі за зверненням ВБО «Точка опори». Суд послався на відсутність встановленого законодавством права на конституційне звернення і невідповідність останнього вимогам, які передбачені нормативно-правовими актами. Відповідь по суті від КСУ могла би поставити крапку у питанні широти трактування відкритого переліку захищених ознак як у Конституції України, так і відповідно у Законі України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні». Коаліція з протидії дискримінації вважає, що перший крок зроблений ВССУ має привезти до створення судової практики. Тоді, у випадку неоднозначного тлумачення законодавства у майбутньому, може знову постати необхідність звернутися до КСУ за роз’ясненнями, якщо звісно майбутні зміни до Конституції не знімуть це питання з порядку денного, ввівши до переліку захищених ознак у статті 24 «сексуальну орієнтацію та гендерну ідентичність». 

Завантажити

ЗВЕРНЕННЯ КПД ЩОДО ЗАКОНОПРОЕКТУ №4581

28 квітня 2014 року                                                     Голові Комітету Верховної Ради України
вих. № 1/04-2014                                                                                          з питань прав людини,
національних меншин та міжнаціональних відносин
Пацкану Валерію Васильовичу

Звернення Коаліції з протидії дискримінації

з приводу законопроекту №4581

27 березня 2014 року в Верховній Раді зареєстровано законопроект №4581 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» — результат дуже швидкої роботи Міністерства юстиції України в рамках повернення на шлях європейської інтеграції та виконання вимог Плану з лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України (ПДВЛ).

Безумовно вітаючи той факт, що уряд України повернувся до процесу вдосконалення антидискримінаційного законодавства, Коаліція з протидії дискримінації в Україні (КПД) вимушена констатувати, що законопроект № 4581 не вирішує всіх нагальних проблем.

Іще торік КПД неодноразово заявляла про вади чинного ЗУ «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» та зверталась зі своїми пропозиціями до Міністерства юстиції. Коаліцією також були надані експертні коментарі до попередньої спроби Мін’юсту та уряду покращити закон — законопроекту № 2342 за підписом Азарова. Аналізуючи теперішній законопроект № 4581, констатуємо, що майже всі наші експертні зауваження були проігноровані.

Де-факто законопроект № 4581 — це той самий законопроект № 2342, з якого на догоду гомофобним настроям прибрали додаткову захищену ознаку «сексуальна орієнтація», що її було запропоновано ввести до Кодексу законів про працю України. Попри це, в пояснювальній записці до законопроекту зазначено:

«Проект Закону розроблено з метою врахування міжнародних стандартів та рекомендацій у сфері захисту прав та свобод людини і громадянина, а також зауважень до Закону України “Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні”», висловлених міжнародними експертами щодо: визначення термінів, які вживаються у Законі; розширення переліку ознак, дискримінація за якими забороняється; сфери дії Закону; форм дискримінації; повноважень Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини».

На думку деяких депутатів,  саме включення торік сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності до переліку захищених антидискримінаційних ознак (як наполягали експерти з прав людини та питань рівності та недискримінації), завадило прийняти такі зміни, оскільки проти них виступали, не розібравшись у суті питання, релігійні організації та батьківські комітети. Саме під тиском таких неаргументованих протестів та бажаючи зберегти популярність навіть ціною невиконання національних зобов’язань за ПДЛВ, народні депутати так і не спромоглися проголосувати за законопроект № 2342 у 2013 році.

Цікавою є позиція розробника законопроекту — Мін’юсту — щодо консультацій із громадськістю, які провести було неможливо, адже законопроект писали надто швидко, чи не протягом одного-двох днів:

«В основу проекту Закону було покладено проект Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання та протидії дискримінації в Україні” (реєстр. № 2342 від 19 лютого 2013 року), внесений на розгляд Верховної Ради України Кабінетом Міністрів України. Цей проект разом з супровідними документами до нього було відразу розміщено на офіційному веб-сайті Верховної Ради України. Усі пропозиції та звернення щодо внесеного на розгляд Парламенту проекту, які в подальшому надійшли до Міністерства юстиції, були опрацьовані в установленому порядку.»

КПД змушена зазначити, що «опрацювання в установленому порядку» в цьому випадку означає «проігноровано», адже жодне зауваження громадських організацій до законопроекту № 2342 не було враховано та, відповідно, не знайшло відображення в новому законопроекті № 4581.

Законопроект, спрямований на вдосконалення антидискримінаційного законодавства, повинен розроблятися з урахуванням позиції громадянського суспільства, адже він стосується захисту прав людини (відповідно до постанови КМУ від 3 листопада 2010 року № 996). Тому КПД наполягає на залученні громадянського суспільства до процесу доопрацювання законопроекту до другого читання. Крім того, розвиток антидискримінаційного законодавства повинен бути спрямований на розвиток прав людини в Україні та створення ефективних механізмів їх захисту, а не на бажання якнайшвидше лібералізувати візовий режим з ЄС. Адже захист від дискримінації потрібен українським громадянам і громадянкам, а не чиновникам Євросоюзу. Зміни повинні вноситися не на догоду єврочиновникам чи з огляду на вподобання українських депутатів, але задля створення ефективного механізму захисту усіх дискримінованих груп.

Розуміючи, що прогресивні зміни до антидискримінаційного законодавства — це одна з вимог ПДЛВ, яку уряд розглядає як перешкоду на шляху до другої фази Плану дій, а відповідно — намагається «усунути» якомога швидше, КПД наголошує, що:

По-перше, законопроект, спрямований на вдосконалення антидискримінаційного законодавства, повинен розроблятися з урахуванням позиції громадянського суспільства, адже він стосується захисту прав людини (відповідно до постанови КМУ від 3 листопада 2010 року № 996). Тому КПД наполягає на залученні громадянського суспільства до процесу доопрацювання законопроекту до другого читання.

По-друге, передбачені законопроектом зміни до різних законів України потребують уточнень та покращень.  КПД змушена зазначити, що попередні рекомендації Ради Європи, ЄС та українських експертів і експерток щодо розширення переліку захищених ознак не може бути виконана включенням лише такої ознаки як «громадянство».  КПД наполягає, що перелік захищених ознак повинен бути не тільки відкритим, але й базуватись на соціальних реаліях, а тому — бути максимально широким і включати в себе також експліцитну заборону дискримінації за такими ознаками як «сексуальна орієнтація» та «ґендерна ідентичність», адже ЛГБТ є в Україні однією з найбільш маргіналізованих спільнот, яка потребує захисту та визнання прав на рівні з усіма. Це питання не вирішено в даному законопроекті та залишається відкритим до наступних намагань змінити та вдосконалити антидискримінаційне законодавство.

По-трете, безумовним надбанням нового законопроекту є розширення форм дискримінації та додання «оголошеного наміру про дискримінацію» та «пособництва у дискримінації», однак формулювання цих положень та відсутність запропонованих змін до ККУ та АКУ можуть призвести до труднощів у їх практичному застосуванні. Крім того, «оголошеного наміру про дискримінацію» вже закріплено в адміністративному праві, тобто дублювання норм може призвести до плутанини у застосуванні.

По-четверте, в статті 4 законопроекту мова повинна йти скоріше про відмову у застосуванні «розумного пристосування» для досягнення правової визначеності.

По-п’яте, запропоноване розширення обов’язків Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, з одного боку, свідчать про бажання надати цій інституції більше повноважень, а з іншого – без змін до бюджету та без розширення професійного складу секретаріату омбудсмена, говорити про ефективне впровадження запропонованої зміни неможливо. Розширення функцій Уповноваженого, згідно з яким він/вона «вносить пропозиції щодо вдосконалення законодавства про запобігання та протидію дискримінації, застосування та припинення позитивних дій»,потребує дальшого уточнення, адже незрозумілий порядок внесення та врахування таких пропозицій, особливо враховуючи відсутність законодавчої ініціативи в Уповноваженого. Незрозумілим залишилася пропозиція розробника, згідно з якою омбудсмен «надає висновки у справах про дискримінацію на вимогу суду»: потрібно чітко встановити статус таких висновків, процедуру їх запиту тощо.

По-шосте, на експертну думку КПД, варто відмовитися від запропонованого в законопроекті запровадження позитивних дій виключно на підставі закону, адже це надмірно бюрократизує ініціативи та створює перешкоди для реалізації місцевих і короткострокових заходів, за які повинні відповідати органи місцевої влади та самоврядування і окремі органи виконавчої влади.

По-восьме, вважаємо доцільним визначити той спектр дій, які не підпадають під поняття дискримінації.

По-дев’яте, вважаючи на позицію окремих депутатів та партій, наголошуємо, що виключення із законопроекту запропонованої зміни до статті 60 ЦПК призведе до зменшення рівня захищеності позивачів та ускладнить роботу судів. Запропоновано норма жодним чином не перешкоджає дотриманню «презумпції невинуватості», як хибно вважають деякі депутати. Важливо розрізняти цивільний та кримінальний процеси. Крім того, принцип розподілу та перенесення тягарю доведення є одним із базових принципів, які застосовує у свої практиці у справах про дискримінацію Європейський Суд з прав людини, практика та рішення якого є обов’язковими до виконання Україною.  

Наголошуємо, що зміни у контексті вдосконалення антидискримінаційного законодавства потрібно вносити не лише до профільного закону, але й до Кримінального, Цивільного, Адміністративного та Трудового Кодексів, що на жаль, вже не можна зробити в рамках існуючого законопроекту, але повинно залишитися завданням для Верховної Ради на майбутнє.

З огляду на викладене вище, КПД пропонує Комітетові з питань прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин створити робочу групу із залученням експертів та експерток громадянського суспільства для дальшої роботи над законопроектом № 4581. КПД готова надати експертну підтримку, напрацьовані експертні пропозиції та іншу допомогу в роботі як над удосконаленням цього законопроекту, так і в розробці інших законодавчих актів, що стосуються запобігання та протидії дискримінації в Україні.

Завантажити текст Звернення

ЗВЕРНЕННЯ КОАЛІЦІЇ З ПРОТИДІЇ ДИСКРИМІНАЦІЇ З ПРИВОДУ ЗАКОНОПРОЕКТУ №4581

27 березня 2014 року в Верховній Раді зареєстровано законопроект №4581 «Про внесення змін до законодавчих актів України щодо запобігання та протидії дискримінації в Україні» - результат дуже швидкої роботи Міністерства Юстиції України в рамках повернення на шлях європейської інтеграції та виконання вимог Плану з лібералізації візового режиму.

Безумовно вітаючи той факт, що уряд України повернувся до процесу удосконалення антидискримінаційного законодавства, Коаліція з протидії дискримінації в Україні (надалі – «КПД») вимушена констатувати, що законопроект №4581 не вирішує всіх нагальних проблем.

Ще минулого року, КПД неодноразово заявляла про вади існуючого ЗУ «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» та зверталась із своїми пропозиціями до Міністерства юстиції. Також були надані коментарі до попередньої спроби Міністерства покращити закон – законопроекту №2342. Виходячи із тексту законопроекту №4581 майже всі вони знову були проігноровані.

Де-факто, законопроект №4581 – це той самий законопроект №2342, з якого прибрали додаткову захищену ознаку «сексуальна орієнтація», яку було запропоновано ввести до Трудового Кодексу України. Незважаючи на те, що у пояснювальній записці до законопроекту зазначено наступне:

«Проект Закону розроблено з метою врахування міжнародних стандартів та рекомендацій у сфері захисту прав та свобод людини і громадянина, а також зауважень до Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», висловлених міжнародними експертами щодо: визначення термінів, які вживаються у Законі; розширення переліку ознак, дискримінація за якими забороняється; сфери дії Закону; форм дискримінації; повноважень Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини».

На жаль, саме розширення переліку ознак минулого року та включення сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності (як наполягали експерти з прав людини і питань рівності та недискримінації), на думку багатьох депутатів, завадило прийняти ці зміни, оскільки проти них виступали релігійні та батьківські організації. Саме під тиском таких протестів та не бажаючи втрачати популярність навіть ціною виконання зобов’язань за ПДЛВ, законопроект №2342 та і не був проголосований у 2013 році та знятий з порядку денного ВР за технічною процедурою.

Цікавою є позиція розробника законопроекту щодо консультацій із громадськістю, які провести було не можливо, адже законопроект писали занадто швидко, чи не протягом одного-двох днів:

«В основу проекту Закону було покладено проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання та протидії дискримінації в Україні» (реєстр. №2342 від 19 лютого 2013 року), внесений на розгляд Верховної Ради України Кабінетом Міністрів України. Цей проект разом з супровідними документами до нього було відразу розміщено на офіційному веб-сайті Верховної Ради України. Усі пропозиції та звернення щодо внесеного на розгляд Парламенту проекту, які в подальшому надійшли до Міністерства юстиції, були опрацьовані в установленому порядку.»

КПД змушена зазначити, що «опрацювання в установленому порядку» в даному випадку означає «було проігноровано», адже жодне зауваження громадських організацій до законопроекту №2342 не було враховано та, відповідно, не знайшло відображення в новому законопроекті №4581.

Розуміючи, що зміни до антидискримінаційного законодавства, одна із вимог ПДЛВ, яку уряд намагається «усунути» якомога швидше, КПД наголошує що:

По-перше, законопроект направлений на вдосконалення антидискримінаційного законодавства повинен розроблятися із врахуванням позиції громадянського суспільства, адже він стосується захисту прав людини (відповідно до постанови №996 Кабінету міністрів України від 3 листопада 2010р.).

По-друге, варто пам’ятати, що розвиток антидискримінаційного законодавства повинен бути направлений на сприяння розвитку прав людини в Україні та створенню ефективних механізмів їх захисту, а не на бажання якнайшвидше лібералізувати візовий режим з Європейським Союзом. Адже захист від дискримінації потрібен українським громадянам, а не мешканцям чи чиновникам ЄС,

По-третє, зміст законопроекту та передбачені ним зміни до інших законодавчих актів також потребують уточнень та покращень. КПД вітає намагання Міністерства юстиції додати до законодавства принцип розподілення обов’язку доказування та закріпити його в статті 60 Цивільного процесуального кодексу України. Однак вважаємо доцільним звернути увагу на інші положення законопроекту. Визначення дискримінації та її форм потребують додаткового опрацювання, так само як і необхідне зазначення у ЗУ «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» того, що не підпадає під поняття дискримінації та чіткіше визначення позитивних дій, відмова від встановлення позитивних дій лише на підставі закону. Крім того зміни потрібно вносити не лише до самого профільного закону, але й до Кримінального, Цивільного та Адміністративного кодексів і Кодексу законів України про працю.

 

Завантажити текст Заяви