Папі Римському видніше

  • Категорія: ЗМІ про нас
  • Автор: Taras
  • Перегляди: 2664

Джерело: газета "День"

Авторка: Марія Томак

Одне з найпринциповіших для ЄС питань — поправки до законодавства щодо протидії дискримінації — залишається у «підвішеному стані».

Новий політичний сезон, який розпочнеться сьогодні з відкриттям третьої сесії Верховної Ради, розгортатиметься не лише в Києві, а й у Вільнюсі, де в листопаді відбудеться саміт Східного партнерства. Тим часом, здається, майже не залишилося тих, для кого єврооптимізм Партії регіонів не став хоча й несподіваним, але очевидним. Заява Михайла Чечетова про «євроінтеграцію, яка повинна згуртувати всі політичні сили», остаточно обеззброїла скептиків. Утім, одне з найпринциповіших для ЄС питань — поправки до законодавства щодо протидії дискримінації — залишається у «підвішеному стані». І з точки зору перспектив відповідного законопроекту в сесійній залі, й із погляду публічних заяв представників різних політичних таборів. Реагуючи на словосполучення «сексуальна орієнтація», вони готові бачити в цьому законопроекті скандал і, вочевидь, загрозу власному «моральному образу» в очах виборця, але не принцип недискримінації як такий та не ряд міжнародних зобов’язань України.

У телеінтерв’ю минулого тижня Віктор Янукович запевнив, що «умови, які були нам надані з боку Європейської комісії, вони будуть виконані». Водночас в іншому телеефірі однопартієць Президента Георгій Смітюх дав зрозуміти, що з євровимогами все не так просто. Народний депутат заявив «5-му каналу», що всі закони, які стосуються євроінтеграції України, Верховна Рада ухвалить на початку третьої сесії одноголосно, але щодо законопроекту про протидію дискримінації сексуальних меншин кожен депутат із фракції Партії регоінів прийматиме рішення, виходячи зі своїх власних міркувань.

Судячи з усього, народний депутат мав на увазі законопроект №2342 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання та протидії дискримінації в Україні», який до Верховної Ради вніс Кабінет Міністрів України. Як очевидно з назви, йдеться в ньому про запобігання та протидію дискримінації загалом, а не лише про протидію дискримінації сексуальних меншин. Чому, називаючи цей законопроект найскандальнішим» і тим самим опускаючи його планку до рівня «жовтизни», депутат Смітюх не називає «скандальною» Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод? Адже вона прямо забороняє дискримінацію «за будь-якою ознакою».

«Складається враження, що народні депутати заплутуються уже не тільки у своїх передвиборчих обіцянках, а й у міжнародних зобов’язаннях. У підписаному Плану дій з лібералізації візового режиму в рамках безвізового діалогу між Україною та ЄС є такий пункт «Ухвалення всеохоплюючого антидискримінаційного законодавства, що рекомендовано моніторинговими органами ООН та Ради Європи для забезпечення ефективного захисту від дискримінації», — пояснює співголова Коаліції з протидії дискримінації в Україні Назарій БОЯРСЬКИЙ. — 6 вересня 2012 року на виконання цього пункту Верховна Рада ухвалила Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні». Проте зробили депутати це як погані школярі домашнє завдання — аби формально було зроблено. Рада Європи та інші інституції надали свої зауваження до цього закону, наголошуючи про його неефективність. Одне з них говорить про те, що бажано було б додатково вказати такі ознаки, як громадянство, сексуальна орієнтація, гендерна ідентичність. Такий крок, на думку міжнародних експертів, надав би суддям необхідні додаткові орієнтири. Тому можна стверджувати, що зміни пропозиції, передбачені в Проекті закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання та протидії дискримінації в Україні №2342, є такими що входять до євроінтеграційного пакета».

«Аргументи, які озвучив представник Партії регіонів, у загальних рисах збігаються з тими, які висловлює «Свобода». Але позицію «Свободи» вразливою робить не лише здоровий глузд, а й нещодавня заява Папи Римського Франциска, яка облетіла всі світові ЗМІ. «Якщо хтось гей і перебуває в пошуках Бога, і його наміри є чистими, — хто я такий, щоб судити його», — сказав Франциск про священиків нетрадиційної орієнтації. Коли вже й говорити про християнські цінності, Папі Римському, мабуть, тут видніше, аніж народним депутатам від ВО «Свобода»

Пан Смітюх у тому ж ефірі, поміж іншого, заявив, що всі ми, виявляється, живемо в «православній країні». Стоп! Підтримувати чи не підтримувати законопроект — це, звісно, право народного депутата, а от щодо «православної країни» виникають запитання: відколи це Україна зі світської держави перетворилася на «православну країну»? Яким чином це твердження співвідноситься з Конституцією України, яка гарантує право на свободу світогляду та віросповідання (чи Конституція України для народного депутата — не закон?)? І куди депутат Смітюх пропонує подіти 7,7% греко-католиків, 1,1% протестантів, 2,4% «інших» та 4,8% тих, кому «важко сказати» (дані, подані згідно з результатами соцопитування КМІСу та Центру «Соціальні індикатори», 2009 р.)? Утім, хто наважиться докоряти депутатові, коли партійна дисципліна та колективний інстинкт підказують: якщо начальство хреститься перед телекамерами, значить, і країна в нас православна.

До речі, траєкторію розвитку цієї логіки в бік раннього феодалізму нещодавно дуже красномовно проілюстрував Нікіта Міхалков. Відомий російський кінематографіст і охоронець традиційних цінностей заявив, що кріпосне право — це, виявляється, «мудрість народу» та «патріотизм». Із огляду на авторитетність Нікіти Міхалкова з-поміж людей, скажімо так, патріотичних і в Росії, й в Україні, не виключено, що його ідею підхоплять депутат Держдуми Мізуліна та депутат ВРУ Колесниченко. Тоді вже ніякі антидискримінаційні закони правам людини в нашій країні не зарадять.

Цікаво, що аргументи, які озвучив представник Партії регіонів, у загальних рисах збігаються з тими, які висловлює «Свобода». Нещодавно, під час чергового етапу Національного круглого столу «Порозуміння заради європейського майбутнього», свободівець Ігор Швайка заявив про те, що, хоча «Свобода» й підтримує євроінтеграцію України, але щодо сексменшин і законопроекту, що містить положення відносно їхньої недискримінації, позиція залишається незмінною — адже для нас, мовляв, важливими передусім залишаються християнські цінності. Потім Олег Тягнибок іще жалівся в блозі на УП, мовляв, перебрехали слова його однопартійця, але по суті лідер партії із Ігорем Швайкою згоден, хоча при цьому відкривати власне представництво в Брюсселі «Свобода» не гидує.

Залишимо раціональні аргументи, тут вони не працюють. Але позицію «Свободи» вразливою робить не лише здоровий глузд, а й нещодавня заява Папи Римського Франциска, яка облетіла всі світові ЗМІ. «Якщо хтось — гей і перебуває в пошуках Бога, і його наміри є чистими, — хто я такий, щоб судити його», — сказав Франциск про священиків нетрадиційної орієнтації. Коли вже й говорити про християнські цінності, Папі Римському, мабуть, тут видніше, аніж народним депутатам від ВО «Свобода».

Отже, залишається під питанням позиція щодо антидискримінаційного законопроекту не тільки Партії регіонів, а й ВО «Свобода». Тим часом учора у Верховній Раді відбулася погоджувальна рада. За словами народного депутата, представника Президента України у Верховній Раді Юрія Мірошниченка, «діалог триває».

«Цей законопроект справді є резонансним і викликає багато дискусій, причому не лише в парламенті, а й у суспільстві. З другого боку, ми взяли на себе зобов’язання перед нашими європейськими колегами. Діалог триває. У Брюсселі наші українські переговорники намагаються пояснити ті обставини, в яких перебуває Україна, та знайти альтернативні шляхи розв’язання цієї проблеми, — заявив народний депутат у коментарі «Дню». — Українське суспільство не захищає позиції дискримінації, адже в нас уже законодавчо врегульоване це питання. Зокрема нормою Конституції. Ми шукатимемо ті формули, які б влаштували і наших європейських колег, і Україну. Я хотів би наголосити на тому, що Президент України зацікавлений у тому, щоб ми знайшли спільну мову з нашими європейськими колегами, і євроінтеграціний процес, який зафіксований в наших законах і є інтересом країни, не гальмувався через певні непорозуміння. Під час погоджувальної ради голова Верховної Ради висловився, що базовими в роботі не лише над цим законопроектом, а й над іншими, які ми мусимо розглянути та ухвалити до Вільнюського саміту, мають стати комітети. Фракції будуватимуть своє ставлення до того чи іншого законопроекту виходячи з наслідків комітетської роботи».

На пряме запитання, чи готовий Юрій Мірошниченко голосувати за законопроект №2342 у тому вигляді, в якому він є сьогодні, народний депутат після кількасекундної паузи відповідає: «У тому вигляді, в якому він існує сьогодні, я за нього голосувати не готовий, але я готовий до діалогу, щоб ми знайшли спільну мову.»

Народний депутат, голова комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Валерій Пацкан прямої відповіді на аналогічне запитання уникає.

«Наш комітет не одностайним рішенням, але все ж таки більшістю голосів ухвалив підтримати законопроект №2342. Якщо нам вдасться досягнути домовленості в парламенті, якщо більшість парламенту голосуватиме «за», я також підтримаю законопроект.»

Народний депутат вважає, що українське суспільство ще не готове до появи словосполучення «сексуальна орієнтація» в законодавстві. У цьому Валерій Пацкан вбачає провину політиків, які спекулюють на цьому питанні. Він наголошує, що через ці спекуляції в суспільстві утворилося хибне уявлення про суть законопроекту.

«До нас у комітет вже надійшло близько 2 тисяч звернень. Зокрема, останнє з них до мене особисто надійшло від предстоятеля УПЦ митрополита Володимира. Ми всім відповідаємо та пояснюємо, про що саме йдеться в цьому законопроекті. Хочу ще раз наголосити, що законопроект не популяризує одностатеві шлюби, не говорить про усиновлення, виписана там норма цілком виважена та стосується не дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації під час прийняття на роботу та звільнення. І це все. Але в нас зараз почнеться енна кількість піару від народних депутатів, у тому числі від пана Колесніченка.»

Учора під час погоджувальної ради Валерій Пацкан запропонував створити робочу групу з представників усіх парламентських фракцій, а також уповноваженого ВРУ з прав людини Валерії Лутковської «та сісти за стіл переговорів із представниками ЄС щодо цього законопроекту». До робочої групи, ймовірно, ввійдуть у тому числі Сергій Тігіпко та В’ячеслав Кириленко.

«Ми зберемо групу, яка не керуватиметься політичними емоціями, а буде зацікавлена в підписанні Угоди про асоціацію. Я за те, щоб Угода про асоціацію Україна — ЄС була підписана,» — говорить Валерій Пацкан.

На завершення — ще одна характерна заява, яка прозвучала вже не від народного депутата, а від учорашнього політичного в’язня Юрія Луценка, який під час Х Світового конгресу українців у Львові сказав: «Краще дозволити раз на рік гей-паради, ніж щодня чекати російських танків, як у Грузії 2008 року». Власне, з формальної точки зору дозволяти гей-паради взагалі не потрібно, їх вже дозволяє та сама Конституція України, а саме стаття 39, що гарантує право на мирні зібрання. Але зовсім не через це (зрештою, з вуст екс-міністра МВС така обмовка звучить майже органічно) суперечливе висловлювання Юрія Луценка викликало дискусію в соцмережах. І хоча було чимало відносно схвальних відгуків (мовляв, нарешті тиша прорвалася бодай однією заявою, нехай навіть її зміст далеко не найкращий), можна швидше погодитися з тими правозахисниками, які сказали про принципову несумісність такої позиції із проєвропейськістю. Справді, порівнювати фундаментальне право людини на мирні зібрання з військовою інтервенцією — це прийом не зовсім в дусі проєвропейського політика та вчорашнього політичного в’язня.

Юрій Луценко, треба віддати йому належне, значно випереджає своїх колег за ясністю висловлювань і за змістом сказаного (мабуть, даються взнаки прочитані за гратами книжки), але саме тут, на цій вразливій ділянці — недобір. Так само як і в багатьох його колег. На згаданому круглому столі — тому, який організований заради європейського майбутнього, — жоден представник опозиції, включно із присутнім Арсенієм Яценюком та народними депутатами від УДАРу, на ремарку Ігоря Швайки не відреагували. Хоча якщо заперечень не виникло, вони цілком могли б підтримати колегу в його клерикальній аргументації. Але фобія гострих кутів перемогла. Ця інертна, «заяча» позиція, між іншим, збігається і з результатами голосування за ще один непростий законопроект №8711, який пропонує криміналізувати «пропаганду гомосексуалізму» і за який ВРУ проголосувала в першому читанні в жовтні минулого року. У той час як Партія регіонів проголосувала «за», жоден із народних депутатів фракції «Батьківщина» та фракції Блоку «Наша Україна — Народна Самооборона» не проголосував ні «за», ні «проти». Всуціль «відсутній» або «не голосував».

Різні заяви, різні політичні табори, але дещо їх таки об’єднує. І це не християнські цінності. А те, що робить Україну провінційною та маргінальною.

«Україна є своєрідною державою-рекордсменкою за підписанням різноманітних міжнародних документів у сфері прав людини. У багатьох із них забороняється дискримінація, адже для цивілізованого західного суспільства рівність людей незалежно від тих чи інших ознак — річ очевидна. Забороненою дискримінація в Україні є на підставі Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, Конвенції про права інвалідів та інших правових актів. На жаль, більшість із них не знаходили свого відображення в механізмах практичного захисту від дискримінації. Тобто, складалася ситуація, що дискримінувати ніби й не можна, але притягнути до відповідальності порушника майже неможливо, — розповідає Назарій БОЯРСЬКИЙ. — Потрібна значна інформаційна та просвітницька кампанія, роз’яснення населенню, що таке дискримінація, та подолання стереотипів щодо дискримінованих груп. Без ухвалення проекту Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання та протидії дискримінації в Україні діючий ЗУ «Про запобігання та протидію дискримінації в Україні» — це мертвонароджене дитя, оскільки він не містить практичних механізмів захисту жертв дискримінаційних проявів та їх превенції. І це потреба не тільки людей з певною сексуальною орієнтацією чи гендерною ідентичністю, а всіх людей в Україні.»

За словами правозахисника, згідно з даними опитування фонду «Демократичні ініціативи», 75% українців вважають, що в нас не існує рівності громадян перед законом. Окрім того, він зазначає, що тільки 2012 року до уповноваженого Верховної Ради України з прав людини надійшло 792 звернення громадян щодо порушення статті 24 Конституції, що гарантує рівність громадян.

«Але це тільки верхівка айсберга, — переконаний Боярський. — У його значно більшій, невидимій частині, залишаються тисячі молодих спеціалістів/спеціалісток чи людей похилого віку, яким відмовляють у прийомі на роботу лише за ознакою віку; тисячі людей з обмеженими можливостями, які фізично не можуть потрапити до приміщень державних органів; релігійні громади, яким не дають будувати свою культові споруди, оскільки їх погляди «не притаманні» більшості.»